Уже кілька днів біля мехтоку відділення № 1 (с. Январське) ТОВ “Відродження” пікетують пайовики цього товариства. Навіть здивувалася, адже, на жаль, колись перспективне село Январське та навколишні села, можна сказати, вимирають. Багато сільчан кинули домівки та й поїхали хто куди шукати кращої долі, пише pokrovske-news.com.
Тож біля мехтоку, мабуть, зібралися майже всі жителі центрального та прилеглих сіл. Дізнавшись, що ми з районної газети, почали розповідати про свої болі.
– Орендну плату за паї мені не виплатили ні за 2018, ні за 2019 роки. Як жити не знаю. Пропрацювала свинаркою майже 50 років, а пенсію отримую 1600 гривень. Раніше хоч курочок тримала, мала з чого борщ зварити та яєшню приготувати, а тепер і цього немає, бо зерна не дають, – жалілася старенька бабуся, і на очах у неї бриніли сльози.
– А мені, слава Богу, за 2018 рік заплатили, бо хворіла, то оббивала пороги кабінетів. Зжалілися… Та хіба то гроші – сльози. За тонну зерна заплатили 2900 гривень, а я купила тонну ячменю за п’ять тисяч гривень. А за цей рік нікому не виплатили жодної копійки, а нас же у цьому відділенні більше 400 пайовиків. Один пай – приблизно п’ять гектарів землі. От і порахуйте, скільки грошей наші інвестори привласнили. Це не просто гроші, це наші піт і сльози, – говорила ще одна жінка.
– Ще й знущаються, насміхаються з нас. Одна з керівників товариства говорила: “Вам же видали за 2018 рік цукор, от і годуйте ним своїх курей”. Нас взагалі вважають бидлом, і ставляться до нас відповідно. На них ніякої управи немає, – почула від людей.
– У минулому році після збору урожаю почали вивозити з мехтоку зерно, ми почали цьому перешкоджати, то керівники пообіцяли, що, коли продадуть зерно, з нами обов’язково розрахуються. Та, як виявилося, обіцянки, то цяцянки. В цьому році – те ж саме.
Зібрали урожай соняшнику і почали вантажити КамАЗи. Тому ми й вийшли всі разом захищати свої законні права, не випустили з території току навантажені КамАЗи. Бо вже не віримо інвесторам та нашим місцевим керівникам. Обіцяли, що приїде на переговори хтось із інвесторів, та поки що ніхто не поспішає до нас на зустріч. Мабуть, їм тепліше у їхніх кабінетах, – із запалом говорив один із чоловіків.
– І постійно нам погрожують. Тим, хто працює у “Відродженні”, взагалі не можна рота розкривати. Попередили – якщо будуть брати участь у пікетуванні – відразу звільнять з роботи. Хоча триматися там ні за що. Зарплата невелика, й ту постійно затримують, – підхопив розмову другий чоловік.
Через 15 хвилин спілкування я добряче змерзла. Вітер, який гуляв степом, пронизував наскрізь.
– Як ви тут не мерзнете, адже кажете, що чергуєте біля мехтоку цілодобово?
– Мерзнемо, звісно, а що поробиш. Одягаємось якомога тепліше, он багаття розпалили в бочці. Але ми не відступимо, бо вже несила терпіти. Будемо бити у всі дзвони, запрошувати і пресу, і телебачення, нехай усі знають про наші проблеми, – говорили навперебій пікетувальники.
Ось таке цьогорічне свято Миколая у колишніх працівників “Прогресу”. Дай Боже, щоб їхні проблеми було вирішено і хоча б Новий рік вони мали можливість зустріти в своїх домівках зі своїми рідними.
